На прохання Міністерства цифрової трансформації України Міжнародна фундація виборчих систем (IFES) провела всебічне дослідження доцільності запровадження нових виборчих технологій в Україні. Це дослідження стало можливим завдяки підтримці Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), Міністерства міжнародних справ Канади та британської допомоги від уряду Великої Британії (UK aid).

Зважаючи на міжнародний досвід IFES, у цьому дослідженні був використаний підхід, орієнтований на вирішення питання адміністрування виборів. У рамках дослідження команда авторів провела інтерв’ю з основними зацікавленими сторонами. Центральним питанням цих опитувань стало не «як нам слід впроваджувати Інтернет-голосування», а «які основні проблеми виборчого процесу існують в Україні і як технології можуть сприяти їх вирішенню». Такий підхід дозволив IFES вступити у відкриту та відверту дискусію з численними зацікавленими сторонами. Цей діалог ліг в основу аналізу та рекомендацій. Попри розгорнутість теми та обмежений час на проведення дослідження звіт має на меті надати якнайбільш повну інформацію щодо проблеми.

При розгляді можливості запровадження будь-якої нової технології у виборчому процесі обов’язково необхідно брати до уваги її вплив на основні принципи організації та проведення голосування:

• Чи сприяє ця технологія підвищенню прозорості виборчого процесу?
• Чи допомагає вона залучити більше виборців?
• Чи підвищує вона рівень підзвітності членів виборчих комісій та партій?
• І найважливіше – чи допоможе вона підвищити рівень довіри до виборчого процесу?

Більшість опитаних IFES співрозмовників висловлювали занепокоєння щодо маніпулювання технологіями, звертаючи особливу увагу на посилення загроз кібербезпеці України. Тож, впровадження будь-якої нової технології у виборчий процес в Україні потребує особливо детального попереднього аналізу. Зважаючи на збройний конфлікт на сході України та попередні випадки кібератак, для забезпечення кібербезпеки необхідно залучити більш значні ресурси, аніж у випадку запровадження таких технологій в інших країнах.

На жаль, деякі з опитаних осіб не були достатньо обізнані в питанні Інтернет-голосування. Через це багато хто з них робив хибне припущення, що в разі високого рівня захищеності кіберсистем від хакерів, інших проблем у впровадженні технології не виникатиме. Насправді потрібен значний час та зусилля, щоб ефективно запровадити такі технології, як електронне або Інтернет-голосування. Для її успішного впровадження необхідно організувати інклюзивне та професійне обговорення із залученням усіх зацікавлених сторін. Наприклад, має існувати загальне розуміння того, як будуть перевірятися дані виборця перед тим, як він віддасть свій голос, та які заходи допоможуть забезпечити таємницю голосування.

Дослідження містить рекомендації, що можуть бути впроваджені широким колом відповідальних сторін в Україні як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі. Ці рекомендації включають наступне:

• Центральна виборча комісія (ЦВК) у короткостроковій перспективі має зосередитися на усуненні давно визначених недоліків у виборчих процесах, серед яких адміністрування встановлення результатів комісіями всіх рівнів, спрощення процедури зміни місця голосування та професіоналізація фахівців у сфері виборів. Для впровадження цих змін має бути забезпечена відповідна правова база та залучені необхідні ресурси.
• Слід якомога швидше розпочати ініціативу з проведення наукових досліджень під керівництвом ЦВК. Її головна мета – визначити, які моделі електронного та Інтернет-голосування підходять для України.
• Нарешті, нові технології голосування необхідно протестувати не пізніше аніж за 18 та 24 місяці до проведення будь-яких виборів. Після чого можливо в пілотному режиму протестувати їх на ви виборах невеликого масштабу. На основі цього пілотного дослідження українці зможуть прийняти виважене рішення щодо обмеженого впровадження електронного або Інтернет-голосування на президентських виборах та виборах до Верховної Ради в 2024 році.